Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/343

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ла. Тогды о̂нъ зновъ бивъ єи и бивъ, бо страхъ єго перемѣнивъ ся въ го̂рку ненависть. О̂дтакъ кинувъ на ню ковдру, але єму стало ще страшнѣйше, бо видѣвъ въ дусѣ, якъ она очима за нимъ водила, а пото̂мъ вдивилась въ одну точку, якъ бы благала по̂мсты зъ неба. Скинувъ зъ неи ковдру, а тамъ лежавъ вже страшный трупъ, зъ котрого ранъ ще кровь помалу выплывала.

Розложивъ огонь и палицю, до котрои причепилось волосье поко̂йнои, кинувъ въ поломѣнь. А хочь самъ якій бувъ твердый, якъ зелѣзо, то таки дрожавъ, коли бачивъ, якъ поломѣнь огорнула палицю и она помалу спопелѣла. О̂дтакъ обмивъ ся и вытеръ свою одѣжь. На нѣй були плямы и годѣ було ихъ вывабити. Ти̂ плямы вырѣзавъ о̂нъ зъ одежи и кинувъ въ огонь. Цѣла комната була закровавлена — навѣть ноги пса були поваляни̂ кровью.

За цѣлый той часъ о̂нъ анѣ разу не глянувъ на трупа и такъ само не оглядаючись, потягнувъ пса за собою до дверей, выйшовъ зъ комнаты, замкнувъ дверѣ и покинувъ своє мешканье. По̂шовъ въ-поперекъ улицѣ и глянувъ на о̂кно въ горѣ, щобы переконатись, чи зъ надвору що видко. О̂кно було закрыте занавѣсою, котру она хотѣла по̂дтягнути, щобы свѣтлу дати доступъ до комнаты; та она не мала вже єго нѣколи побачити. Не далеко о̂дъ о̂кна лежало єи тѣло — о̂нъ знавъ се — а сонце такъ ясно освѣчувало о̂кно.

Але лекше єму стало, коли выйшовъ зъ комнаты; свиснувъ на пса и скорымъ крокомъ о̂ддаливъ ся. Перейшовъ черезъ Ислінґтонъ и Гайґетъ-Гіль, непевный, куды має удатись, вко̂нци — минувъ Гемстедъ и выйшовъ на поле, положивъ ся по̂дъ плотомъ, заснувъ, але небавомъ зновъ збудивъ ся и зачавъ блукати то помалу, то скоро, безъ спочинку въ душѣ, єсли часомъ де при-