пляма, а я єи вываблю скорше, закимъ подадуть менѣ шклянку пива.
— Положите вы мо̂й капелюхъ! — крикнувъ Сайксъ въ страсѣ.
— Пане, — говоривъ похатникъ, блимаючи очима до робо̂тнико̂въ, — я вываблю пляму, закимъ вы до мене до̂йдете. Панове чей бачите пляму на капелюсѣ, таку якъ шілінґь, а не грубшу, якъ по̂въ корочы. Все одно, чи то пляма зъ товстости, чи зъ вина, фарбы, воды або крови —
Не доко̂нчивъ, бо Сайксъ страшно заклявъ, трутивъ сто̂лъ, вырвавъ єму капелюхъ зъ рукъ, выйшовъ лютый зъ гостинницѣ и зъ такою самою непевностію и журбою, яка єго мимо волѣ цѣлый день не опускала, вернувъ зновъ до мѣста. Передъ почтою стоявъ лондоньскій діліжансъ. Оминаючи старанно свѣтло єго, зблизивъ ся о̂нъ до него, щобы прислухатись, чи чого не почує.
Постоявъ хвилю-двѣ, поки не надо̂йшовъ якійсь лѣсный та приступивъ до кондуктора, котрый стоявъ у о̂кнѣ бюра та ждавъ на о̂дправу, и спытавъ єго, що нового чувати.
— Цѣна жита трохи высша стала, — о̂дповѣвъ той. — И чувъ я такожь о убійствѣ, що лучилось въ Спітальфільдъ, — та хто знає? всюды страшно брешуть.
— Нѣ, се правда, — обо̂звавъ ся якійсь подорожный. — Страшне убійство!
— Чи то забивъ хто мужчину чи жѣнку?
— Дѣвчину — и кажуть —
Ту во̂зникови не стало терпеливости и о̂нъ казавъ кондукторови спѣшитись.
— Иду вже, — сказавъ кондукторъ — та ще лишь нема молодои богатои дамы, котра въ менѣ залюбить ся, лише не знаю, коли.