О̂нъ вылѣзъ на во̂зъ, загравъ на розѣ и діліжансъ о̂дъѣхавъ.
Сайксъ стоявъ неподвижно та не знавъ, куды теперь удатись. Вко̂нци звернувъ ся въ сторону св. Альбана.
Минувши мѣсто и найшовшись въ темнотѣ на само̂тно̂й дорозѣ, почувъ наразъ такій страхъ, що мало серце єму не выскочило зъ грудей. Все довкола него, дѣйстни̂ предметы и тѣни, чи они рушались чи нѣ, але приймали на себе страшну стать; а ще страшнѣйша була стать поко̂йницѣ, що йшла слѣдъ въ слѣдъ за нимъ поважно та сумно. О̂нъ видѣвъ єи докладно въ темнотѣ, чувъ якъ шелестѣла єи одѣжь и листье, а кождый леготъ вѣтру приносивъ до єго уха послѣдный тихій стого̂нъ Нансі. Коли о̂нъ станувъ, то й она ставала, коли бѣгъ, то она за нимъ не бѣгла, — бо о̂дъ того лекше було бы єму на серцю — але мовь бы пово̂льный вѣтеръ, що вѣявъ одностайно, нѣсъ єи тѣло та шумѣвъ сумно.
Ко̂лька разо̂въ въ розпуцѣ обертавъ ся рѣшучо, щобы прогнати мару, хочь бы она єго мала вбити своимъ поглядомъ. Але тогды волосье ставало єму дубомъ, кровь застигала въ жилахъ, а мара разомъ зъ нимъ оберталась и була за нимъ. Рано ишла она передъ нимъ, теперь за нимъ. О̂нъ оперъ ся о стро̂мку стѣну могилы и чувъ, що єи стать висѣла надъ нимъ въ но̂чно̂мъ холодно̂мъ воздусѣ. О̂нъ кинувъ ся на землю на дорозѣ, а она станула єму у головахъ, проста, нѣма и неподвижна, подо̂бна до статуѣ нагробнои зъ написомъ кровавымъ.
Нехай нѣхто не каже, що убійника справедливо̂сть не досягне, або що провидѣнье спить. Убійникъ Сайксъ за одну мінутку вытерпѣвъ сто мукъ насильнои смерти.