Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/347

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

На поли побачивъ о̂нъ якусь шопу, де можна було заночувати. Передъ дверми єи росли три высоки̂ тополѣ, черезъ що въ шопѣ було ще темнѣйше, а вѣтеръ шумѣвъ таємничо въ листю. Годѣ було єму до самого дня волочитись, о̂нъ не мо̂гъ вже ходити и поклавъ ся по̂дъ стѣною, щобы зазнати новыхъ мукъ. Бо теперь побачивъ о̂нъ лице єи ще страшнѣйше, якъ те, передъ котрымъ зъ комнаты утѣкъ. На-по̂въ отворени̂, млави̂, мовь шкляни̂ очи замигтѣли въ темнотѣ, хочь блеску вже не мали. Двоє ихъ лише було, а виднѣлись всюды. Коли закрывъ свои очи, то бачивъ цѣлу свою комнату зо̂ всѣмъ, що въ нѣй було, ще докладнѣйше, нѣжь якъ бы самъ въ нѣй находивъ ся. Все було на своѣмъ мѣсци, навѣть трупъ, а очи небо̂шки були таки̂, якъ при єго о̂дходѣ. Зо̂рвавъ ся и по̂шовъ зновъ въ поле. Мара була за нимъ. Вернувъ до шопы и оперъ ся о стѣну, а мара вже була тамъ скорше, якъ о̂нъ.

Дрожавъ на цѣло̂мъ тѣлѣ, а холодный по̂тъ о̂дъ страху покрывъ єго о̂дъ головы до но̂гъ. Наразъ почувъ зъ-далека якійсь крикъ. Єму здавалось теперь, що й добре, коли має правдиву причину до страху. Сила и о̂двага вернули зновъ до него, коли побачивъ небезпечно̂сть, зо̂рвавъ ся, выбѣгъ, а на небѣ розлилась страшна луна о̂дъ далекого пожару. Десь зво̂нъ звонивъ, а крикъ и галасъ щоразъ зраставъ. Єму здавалось, що нове житье вступило въ него. Зъ псомъ попередъ себе побѣгъ якъ бѣшеный въ ту сторону де бувъ пожаръ, черезъ плоты и ровы, муры и брамы, не зважаючи на нѣяки̂ перешкоды, ажь вко̂нци прибѣгъ на мѣсце.

Богато домо̂въ обнявъ поломѣнь, а страхъ, гамъ и заколотъ були незмѣрни̂. О̂нъ зачавъ такожь кричати, ажь захрипъ и щобы не тямитись та утечи передъ своими думками, кидавъ ся въ найбо̂льшу товпу, працювавъ