то коло сикавокъ, то лѣзъ по непевно̂й драбинѣ на найвысшій верхъ даху, бувъ всюды и не лякавъ ся нѣчого. Але въ нѣмъ була якась зачарована сила; зачало вже днѣти, а о̂нъ не чувъ нѣякои втомы, нѣгде анѣ трохи не попаривъ ся, не мавъ жадного мѣхура на руцѣ, анѣ жадного знаку.
Однакожь коли божево̂льне зворушенье въ нѣмъ минуло, то свѣдомо̂сть проступку вернула до него зъ силою въ десятеро бо̂льшою. Недовѣрчиво дививъ ся довкола себе, бо тутъ и тамъ стояли люде купками та розмавляли мѣжь собою, а єму здавалось, що се про него говорять. Кивнувъ на пса рукою и оба нишкомъ о̂ддалились. Сторожѣ однои сикавки просили єго, щобы лишивъ ся зъ ними поснѣдати. О̂нъ зъѣвъ кусень хлѣба и выпивъ склянку пива. Они були зъ Лондону и зачали говорити про убійство. „Онъ по̂йшовъ до Бірмінґемъ, — сказавъ оденъ зъ нихъ — але єго скоро зловлять, бо поліція выслала своихъ шпіоно̂въ, а до завтра въ цѣло̂мъ краю будуть о то̂мъ знати.“
О̂нъ о̂до̂йшовъ и ходивъ такъ довго, поки єго ноги могли носити; ажь далеко въ поли кинувъ ся на землю и заснувъ сномъ довгимъ, але неспоко̂йнымъ и часто перерыванымъ. Пото̂мъ непевный по̂йшовъ въ дальшу дорогу, лякаючись другои само̂тнои ночи; ажь наразъ зъ розпуки прийшла єму думка, вернути до Лондону.
— Тамъ хочь маю зъ кимъ поговорити, — думавъ о̂нъ собѣ — и де скрытись. Тамъ они будуть мене шукати ажь наконець. Тыждень посиджу тихо, а пото̂мъ присилую Фажина, щобы давъ менѣ грошей и поѣду собѣ до Франціи. Єй Богу, все одно!
О̂нъ мавъ замѣръ въ ночи мано̂вцями до̂статись до мешканя Фажина. Але песъ, що за нимъ волочивъ ся, мо̂гъ причинитись до о̂днайденя єго и увязненя. Тому