постановивъ Сайксъ утопити єго, по̂днявъ тяжкій камѣнь и завязавъ єго въ свою хустину. Вода була близько, о̂нъ кликавъ пса, але той довгій часъ не хотѣвъ зблизитись; взо̂ръ жостокого пана заостривъ мабуть инстинктъ звѣрины. Сайксъ то кликавъ єго ласкаво то грозивъ, вко̂нци прилѣзъ песъ до него, але якъ почувъ на собѣ єго руку, о̂дскочивъ и утѣкъ. Сайксъ мусѣвъ самъ дальше подорожувати.
Вже смеркало, якъ панъ Бравнльовъ зъ двома мужчинами вылѣзъ зъ нанятого воза, котрый станувъ передъ єго домомъ. Мужчины помогли третому чоловѣкови вылѣзти зъ воза и потягли єго скоро въ отворену браму. То бувъ Монкъ.
Бравнльовъ ишовъ передъ ними мовчки до задньои комнаты. Передъ дверми єи станувъ Монкъ и не хотѣвъ во̂йти. Мужчины, що держали єго, глянули пытаючо на Бравнльова.
— Або-або — сказавъ Бравнльовъ. О̂нъ знає, що єго жде, коли схоче вступити до насъ, а що єго жде, коли не схоче. Не хоче — то выведѣть єго зъ дому, закличте поліцію и въ моѣмъ имени обвинѣть єго якъ головного злочинця.
— Якъ вы смѣєте мене такъ звати? — обуривъ ся Монкъ.
— А якъ вы, молодче, силуєте мене, выступити противъ васъ зъ обжалованьемъ, то що? — о̂дповѣвъ Бравнльовъ, глянувши єму быстро въ очи. — Маєте о-