Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

джено̂мъ зо̂ старыхъ мѣшко̂въ, и о̂нъ заразъ заснувъ крѣпкимъ сномъ.

 

 
ГЛАВА ДЕВЯТА.
Оліверъ знакомить ся близше зъ старымъ паномъ и зъ єго многонадѣйными учениками.
 

Вже будо не рано, коли Оліверъ проснувъ ся зъ довгого, крѣпкого сну. О̂нъ находивъ ся въ то̂мъ посередно̂мъ станѣ мѣжь сномъ а пробудженьемъ. Ще зовсѣмъ не пробудивъ ся, а вже чувъ и видѣвъ усе, що дѣяло ся довкола него.

Кро̂мъ Олівера бувъ у комнатѣ лише жидъ. Якъ-разъ высербавъ о̂нъ каву, о̂дсунувъ по хвили судину на-бо̂къ, постоявъ часинку коло печи, мовь-бы вагавъ ся, що має теперь робити, пото̂мъ глянувъ на Олівера и закликавъ єго по имени. Оліверъ не о̂дозвавъ ся, здавало ся, ще спавъ.

Жидъ постоявъ хвилю наслухуючи, ввернувъ ся до дверей и заперъ ихъ на засувку. О̂дтакъ здавало ся Оліверови, що жидъ вынявъ зъ заглубленя въ по̂длозѣ маленькій ящикъ и поставивъ єго на столѣ. Очи ёго заблестѣли, коли отворивъ ящикъ и заглянувъ до середины. О̂нъ сѣвъ и вынявъ зъ ящика золотый годинникъ, котрый такъ и сіявъ о̂дъ брилянто̂въ.

— Ага! — воркотѣвъ о̂нъ усмѣхаючись погано, — що за штудерни̂ бестіи! и выдержали до ко̂нця! Нѣ словечкомъ не выдали старому попови, не „засыпали“ старого Фажина. Ба, та й чи помогло-бы имъ се? Якъ мали повиснути, то й такъ були бы повисли. Нема що казати, брави̂ хлопцѣ!