очевидно змѣшаный. — Говорѣть дальше, коли вже не можете мовчати.
— Ну — добре, — сказавъ Бравнльовъ. — Новымъ приятелемъ бувъ передовсѣмъ офіциръ фльоты, котрый покинувъ активну службу. Єго жѣнка померла тогдѣ передъ по̂въ рокомъ. Они мали ко̂лькоро дѣтей, але зъ тыхъ лише двоє пережило матѣръ, двѣ доньки, одна гарна девятьнацятьлѣтня, а друга ще дитина дволѣтня чи трилѣтня.
— Що-жь се мене обходить? — спытавъ Монкъ.
— Вы мешкали — говоривъ Бравнльовъъ, котрый, якъ здавалось, не зважавъ на слова Монка, — въ одно̂мъ ґрафствѣ, по котро̂мъ вашь батько волочивъ ся и въ котро̂мъ такожь и осѣвъ. Познакомились они, почали бувати у себе и заприязнились скоро. Вашь батько бувъ чоловѣкъ спосо̂бный, — такихъ мужчинъ мало — бувъ подо̂бный до своєи сестры душею и тѣломъ. Старый офіциръ чимъ лѣпше єго по̂знававъ, тымъ бо̂льше єго любивъ. Кобы було на то̂мъ все ско̂нчилось! Але донька єго робила такъ само.
Старый панъ замовкъ на хвилю, але небавомъ зачавъ зновъ говорити, замѣтивши, що Монкъ закусивъ уста и вдививъ ся въ землю.
— При ко̂нци року батько вашь заручивъ ся зъ нею дуже урочисто. Безжурна, недосвѣдна дѣвчина полюбила вашого батька першою горячою, вѣрною любвою.
— Вы бо за широко все розповѣдаєте, — замѣтивъ Монкъ, неспоко̂йно суваючись на сто̂льци.
— Але оповѣданье се правдиве и сумне, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ — а подо̂бни̂ исторіи звычайно довги̂: якъ бы то розходилось о саме щастье, то вже-жь, оповѣданье було бы дуже коротке. — Вко̂нци померъ оденъ богачь, вашь своякъ и лишивъ лѣкарство на всяку не-