пише менѣ и все розповѣсть та що о̂двѣдає мене послѣдный разъ. Охъ, та се вже бувъ послѣдный разъ. Я не до̂ставъ о̂дъ него жадного письма и бо̂льше єго не бачивъ. Коли я довѣдавъ ся, що о̂нъ померъ, удавъ ся я на мѣсце — якъ бы свѣтъ се назвавъ — єго грѣшнои любви, щобы зведено̂й дѣвчинѣ оказати милосердье и дати притулокъ, єсли бы моя обава здѣйстнилась. Але єи родина полагодила недавно всѣ свои справы и въ ночи о̂дъѣхала, не знати куды.
Монкъ о̂до̂тхнувъ свобо̂днѣйше и зъ триюмфуючимъ усмѣхомъ дививъ ся довкола. Бравнльовъ присунувъ своє крѣсло близше до него и сказавъ:
— Коли вашого брата одинокого, слабого, лахами одягненого хлопця — не припадково, але зъ волѣ провидѣня стрѣтивъ я на своѣй дорозѣ житя и выратувавъ…
— Якъ? — скрикнувъ Монкъ зъ великою нетерпеливостью.
— Я єго выратувавъ, — повторивъ Бравнльовъ — а сказавъ вамъ се тому, щобы звернути вашу увагу на се, що хочу ще сказати. Такъ єсть, я єго выратувавъ, — бачу: вашь лукавый союзникъ промовчавъ передъ вами моє имя, хочь и догадуватись не мо̂гъ, що оно вамъ знане. Отже коли вашь братъ у мене хорувавъ и выздоровѣвъ, то я здивованый побачивъ, що о̂нъ дуже подо̂бный до того портрету. Вже въ першо̂й хвили, коли я єго побачивъ, пригадали менѣ єго черты лиця мого давного приятеля, лише досыть невыразно такъ, якъ бы я хотѣвъ пригадати собѣ докладно и ясно сонъ зъ ночи. Не потребую вамъ казати, що єго увели о̂дъ мене, закимъ я по̂знавъ єго житье.
— Чому не потребуєте казати? — спытавъ Монкъ скоро.
— Вы знаєте се дуже добре.