— Я?
— Даремно перечитесь; небавомъ побачите, що я ще бо̂льше знаю.
— Вы — вы не маєте противъ мене нѣякого доказу, — лепетѣвъ Монкъ. — Спробуйте, єсли можете.
— Побачимо — сказавъ старый панъ, глянувши проймаючимъ окомъ на Монка. — Хлопця менѣ увели и хочь я старавъ ся єго о̂днайти, але дарма. Ваша мати померла, тому вы сами̂, скорше якъ хто иншій, могли о̂дкрыти всю тайну. А вы тымчасомъ — якъ я чувъ — поѣхали по смерти своєи матери до захо̂днои Индіи, щобы утечи передъ карою за своє безбожне житье тутъ въ Анґліи. Я поѣхавъ за вами. Тымчасомъ вы зъ-во̂дтамъ вже о̂дъѣхали. Казали, що вы въ Лондонѣ, але докладно нѣхто не знавъ. Я вернувъ. Мѣсце побуту було вашимъ управителямъ зовсѣмъ незнане; они казали, що вы такъ нишкомъ приходите, якъ и о̂дходите. Вы такъ все робили и неразъ цѣлыми тыжднями або й мѣсяцями не показувались. Очевидно, вы тогды познакомились зъ тыми погаными людьми. Вы прилучились до нихъ вже о̂дъ тогды, о̂дъ коли стали впертымъ и неслухнянымъ хлопцемъ. А я всюды за вами допытувавъ ся, въ день и въ ночи ходивъ по улицяхъ, але дарма; ажь передъ двома годинами побачивъ я васъ прецѣ разъ.
— Ну и що жь, що вы мене о̂днайшли?— обо̂звавъ ся Монкъ, по̂доймаючись зъ крѣсла. — Обманьство и рабунокъ — дуже звучни̂ слова, а вамъ сейчасъ здаєсь, що хтось сего допустивъ ся длятого, бо по вашо̂й думцѣ якійсь тамъ малый хлопець-волоцюга подо̂бный зъ лиця до давного помершого. А вы не знаєте навѣть, чи зо̂ знакомости зъ сею дѣвчиною була яка дитина — навѣть сего не знаєте!
— Справдѣ, я знаю се що йно о̂дъ чотырнацяти