днѣвъ, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ и вставъ такожь. — Вы маєте брата и знаєте єго. Завѣщанье було, але ваша мати єго знѣвечила, вмираючи розповѣла вамъ тайну и лишила всѣ грошѣ. Завѣщанье о̂дносилось до однои дитины, що могла походити о̂дъ вашого батька и прийти на свѣтъ. Дитина справдѣ народилась. Вы стрѣтили єи, а що она подо̂бна до вашого батька, то вамъ се було не въ смакъ. Вы о̂днайшли мѣсце уродженя сего хлопця, документы про єго походженье и знищили ихъ. Жидови безсоромному, спо̂льникови свому, сказали вы, що ти̂ доказы лежать вже на днѣ рѣки, а стара вѣдьма, що о̂добрала ихъ о̂дъ вашои матери, гниє у своѣй домовинѣ. Него̂дный сыну, брехуне, трусе, — що зъ розбо̂йниками по темныхъ норахъ въ ночи сходишь ся, — ты причинивъ ся хитрыми по̂дступами до смерти нещасливои жѣнки, що була варта бо̂льше, якъ міліонъ такихъ, якъ ты, — ты о̂дъ колыски бувъ для свого батька жовчію го̂ркою, — въ твоимъ надгнило̂мъ нутрѣ палали найго̂рши̂ пристрасти такъ довго, поки не выкликали поганои слабости и не змѣнили твого лиця такъ, що оно теперь зеркаломъ твоєи діявольскои душѣ, — и чи ты, Едвардъ Ліфордъ, ще теперь скажешь, що я неправду говорю?
— Нѣ, нѣ, нѣ! — выстогнавъ трусъ, оголомшеный такою силою закидо̂въ.
— Кожде слово, — крикнувъ Бравнльовъ, — яке ты коли сказавъ до найпоганѣйшого въ свѣтѣ го̂льтая, я знаю. Тѣни на стѣнѣ по̂дслухали тво̂й шепо̂тъ и донесли менѣ; невинна, переслѣдувана дитина зворушила навѣть злочинця и додала єму о̂дваги та зробила єго майже честнымъ. Сповнено убійство, въ котро̂мъ ты що найменше морально взявъ участь.
— Нѣ, нѣ, — перебивъ єго Монкъ. — Я — я о