но̂въ Лідъ, одъ котрыхъ до̂ставъ давну назву, то можна єго цѣлкомъ водою залити. Тогды якъ станути на котро̂мъ деревяно̂мъ мостѣ, що суть коло млыньскои улицѣ, то можна бачити, якъ мешканцѣ домо̂въ по обохъ бокахъ дверми и о̂кнами спускають ведра и ро̂зни̂ кухонни̂ судины, щобы набрати воды; можна бачити деревляни̂ ґалєріи, що лучать по шѣсть домо̂въ разомъ, зъ дѣрами, черезъ котри̂ видко въ низу багно; залѣплени̂ и позабивани̂ о̂кна, зъ котрыхъ выстають жердки до сушеня бѣля, котрого не мають; дуже вузки̂, вогки̂ и темни̂ комнаты; на-въ-по̂въ запали̂, брудни̂ стѣны и богато ще иншихъ такихъ признакъ нужды.
Домы зъ товарами на островѣ Якова не мають дахо̂въ и дверей. Передъ ко̂лькома десятками лѣтъ бувъ тутъ великій рухъ, а теперь тутъ пусто. Домы ти̂ не мають властителѣвъ, стоять незамешкани̂, або занимають ихъ таки̂ люде, що мають до того охоту, а не мають де подѣтись, або зъ якихъ иншихъ важныхъ причинъ. Живуть они тутъ въ найбо̂льшо̂мъ сховку и находять ся неразъ въ страшно нужденно̂мъ положеню.
Въ горѣшно̂й комнатѣ одного зъ тыхъ домо̂въ, що стоявъ трохи оподалѣкъ о̂дъ другихъ, але бувъ бо̂льше зруйнованый, якъ всѣ инши̂ — мавъ лишь сильни̂ дверѣ и окна, зъ котрыхъ задни̂ выходили на описане багно, — сидѣли мовчки засумовани̂ три мужчины и лише о̂дъ часу до часу споглядали на себе тужными та непевными очима. Очевидно зъ жахомъ ждали на щось. Бувъ то Тобі Крекітъ, Томъ Чітлінґъ и ще якійсь розбо̂йникъ, пятьдесятьлѣтній, котрому хтось но̂съ ще давно роздавивъ и котрый на лици мавъ поганый великій знакъ, очевидно зъ якоись бійки. Бувъ то Кеґсъ, що вернувъ зъ выгнаня.
— Я хотѣвъ, — звернувъ ся Тобі зо̂ словомъ до