— А де-жь Бетсъ подѣвъ ся? — спытавъ Кеґсъ.
— О̂нъ тутъ прийде, якъ лишь смеркне, а теперь волочить ся, де може. Ти̂ зъ по̂дъ „калѣки“ сидять всѣ, а въ шинку повно поліцаѣвъ; я се видѣвъ на власни̂ очи.
— То ще неодного вмотають въ сю справу, — замѣтивъ Тобі и закусивъ уста.
— Теперь пора засѣдань судовыхъ, — сказавъ Кеґсъ — а якъ Больтеръ що противъ Фажина скаже, — а о̂нъ скаже певно, — то вѣрте менѣ: до шести днѣвъ буде жидъ висѣти.
— Кобы вы були чули, якъ люде озлобились, — говоривъ Чітлінґъ. — Якъ бы поліцаѣ були не боролись, мовь черты, то наро̂дъ бувъ бы имъ Фажина вырвавъ зъ рукъ. О̂нъ цѣлый бувъ заболоченый и окровавленый, бо вже разъ єго повалили на землю, а тримавъ ся поліцаѣвъ такъ, якъ бы ти̂ були єго найлѣпшими приятелями. Мусѣли взяти єго мѣжь себе. Товпа пхалась якъ череда вовко̂въ, що крови багнуть, кричала, якъ скажена, жѣнки верещали, що серце єму выдеруть зъ тѣла.
Всѣ три сидѣли ко̂лька хвиль боязко и тихо. Наразъ почули якійсь шелестъ на сходахъ, а заразъ пото̂мъ вскочивъ до комнаты песъ Сайкса. Всѣ кинулись до о̂кна; певно черезъ якійсь отво̂ръ тутъ до̂ставъ ся, бо єго пана не було видко.
— Що се? — спытавъ Тобі, коли о̂дступили о̂дъ о̂кна. — Я бы дуже собѣ бажавъ, щобы о̂нъ тутъ не прийшовъ.
— Якъ бы о̂нъ бувъ хотѣвъ, то бувъ бы прийшовъ зъ псомъ. Той такъ выглядає, якъ бы далеко десь бѣгавъ замѣтивъ Кеґсъ.
— Але зъ-во̂дки мо̂гъ о̂нъ прийти? — дивувавъ ся Тобі. — Гмъ! въ иншихъ домахъ находивъ чужихъ лю-