а тутъ вже частѣйше бувавъ. Але чому о̂нъ безъ него приходить?
— О̂нъ, (нѣхто не звавъ убійника по имени) о̂нъ певно вже за водами, — сказавъ Кеґсъ — а пса покинувъ, бо инакше не крутивъ бы ся тутъ.
Коли смеркло, они замкнули о̂конницѣ и засвѣтили свѣтло. Страшни̂ пригоды двохъ послѣднихъ днѣвъ налякали ихъ дуже. Они зривались при кождо̂мъ звуцѣ и лишь о̂дъ часу до часу шептали по ко̂лька сло̂въ такъ, якъ бы духъ забитои бувъ въ то̂мъ домѣ. Наразъ запукавъ хтось голосно до брамы. Крекітъ выглянувъ черезъ о̂кно и поблѣдъ. Зачали радитись и рѣшили, що єго годѣ не впустити. Крекітъ выйшовъ и небавомъ вернувъ зъ мужчиною, що подабавъ бо̂льше на страшного духа убійника, якъ на самого Сайкса. Лице єго почорнѣло и запало, очи погасли и ледви виднѣлись въ ямкахъ, а борода выросла довга. О̂нъ хотѣвъ усѣсти собѣ на крѣслѣ коло стола, але задрожавъ зо̂ страху и присунувъ крѣсло до самои стѣны.
Нѣхто не промовивъ ще анѣ слова. Єго очи блукали о̂дъ одного до другого. Якъ хто по̂днявъ очи и стрѣтивъ ся зъ єго взоромъ, то наново похилявъ голову. Коли о̂нъ вко̂нци перервавъ мовчанье, налякались всѣ три такого нечуваного могильного голосу.
— Якъ прийшовъ тутъ песъ до дому? — спытавъ о̂нъ.
— Самъ. Передъ трема годинами.
— Кажуть, що Фажина зловили. Чи правда то, чи брехня?
— Зовсѣмъ правда.
И зновъ тихо стало.
— Чортъ васъ всѣхъ побери! — обо̂звавъ ся вко̂н-