Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/366

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Сайксъ станувъ на половинѣ дороги и оба дивились на себе; але убійникъ помалу спустивъ очи на землю.

— Я васъ трехъ беру за свѣдко̂въ,  сказавъ хлопець, потрясаючи кулакомь и що разъ гро̂знѣйшимъ голосомъ, — я васъ трехъ беру за свѣдко̂въ, що я єго не бою ся, а якъ будуть єго тутъ шукати, то самъ єго покажу. Кажу вамъ отверто, нехай мене вбьє, якъ хоче або якъ о̂дважить ся, але коли я тутъ, то я самъ єго покажу, хочь бы єго живцемь мали на рожнѣ жарити. Ратуйте! Убійникъ! Єсли вы всѣ три не нужденни̂ бабы, то поможѣть менѣ. Ратуйте! Убійникъ! Вбийте єго!

Зъ тыми словами кинувъ ся о̂нъ самъ на дуже сильного Сайкса и то такъ люто та несподѣвано, що оба впали на землю. Три зрѣтелѣ були мовь оголомшени̂ и навѣть не показували охоты мѣшатись мѣжь нихъ, а хлопець и мужчина боролись на земли. Сайксъ бивъ хлопця, куды попало, а той не зважавъ на удары, а хопивши убійника сильно за одѣжь на груди, кричавъ зо̂ всеи силы о помо̂чь.

Але борба була неро̂вна, щобы довго могла тревати. Сайксъ взявъ свого противника по̂дъ себе и колѣномъ придавивъ єму горло, коли наразъ Крекітъ зъ наполоханымъ лицемъ о̂дкинувъ єго на бо̂къ и показавъ на о̂кно. На улици внизу блимали свѣтла, чути було спо̂ръ, а на найблизшо̂мъ мостѣ безнастанно тупали ногами такъ, якъ бы зближалось несчислене множество людей, а мѣжь ними якійсь ѣздець, бо выразно було чути лопо̂тъ по̂дковъ по неро̂вно̂мъ камѣню улично̂мъ. Ставало що-разъ яснѣйше, число людей росло, вко̂нци запукавъ хтось голосно въ браму, а гнѣвный гамо̂ръ