Ця сторінка вичитана
юроднымъ братомъ, сыномъ вашого батька, мого дорогого приятеля Єдвіна Ліфордъ, о̂дъ молодои Аґнесы Флємінґь, котра въ пологахъ померла.
— Такъ, — сказавъ Монкъ, все зъ по̂дъ лоба споглядаючи на дрожачого хлопця, котрого битье серця о̂нъ майже мо̂гъ чути. — О̂нъ байстрюкъ.
— Въ словѣ, котре вы сказали, — зганивъ єго остро Бравнльовъ — мѣстить ся закидъ противъ помершимъ, котри̂ вже давно не зважають на пусти̂ свѣтови̂ осуды; не ганьбѣть жадного чоловѣка, хиба сами̂ себе. Але досыть о то̂мъ. Хлопець уродивъ ся въ то̂мъ мѣстѣ?
— Въ домѣ убогихъ того мѣста. Вже маєте записане.
— Тутъ притомни̂ мусять се такожь чути.
— То-жь слухайте. Коли єго батько захорувавъ въ Римѣ, удала ся єго жѣнка а моя мати до него, — о ско̂лько я знаю, по се, щобы забрати єго маєтокъ, бо она єго зовсѣмъ не любила, анѣ о̂нъ єи. Она взяла мене зъ собою. О̂нъ вже насъ не спо̂знавъ, бо лежавъ безъ свѣдомости, спавъ до слѣдуючого дня и померъ. Въ єго столику найдено пачку паперо̂въ зъ датою першого дня єго слабости, а адресовану до васъ, пане Бравнльовъ, зъ замѣткою, що ажь по єго смерти має ся ти̂ паперы выслати. Въ пачцѣ було письмо до Аґнесы Флємінґъ и завѣщанье. Въ письмѣ признавъ ся о̂нъ зъ жалемъ до всѣхъ своихъ способо̂въ, якими єи зводивъ, и просивъ Бога о помо̂чь для неи. Тогды ще бракувало ко̂лька мѣсяцѣвъ до народинъ Олівера. О̂нъ сказавъ ѣй, що задумувавъ зробити, щобы укрыти єи нечесть, єсли бы живъ, и благавъ, щобъ єго не проклинала, єсли бы померъ, бо о проступокъ сей нѣхто не смѣє посудити єи и дитину, а лишь єго. О̂нъ пригадавъ ѣй той день, коли дарувавъ ѣй маленьку коробку, перстень зъ єи именемъ и зъ