правды о̂дъ неи и то такъ прибо̂льшенои правды, яку лишь могла ѣй подиктувати го̂рка ненависть, за що я єи дотеперь люблю. Зранене почутье чести спонукало єго, що о̂нъ зо̂ своими дѣтьми выѣхавъ до далекои мѣсцевости въ Уельсъ, а щобы навѣть приятелѣ не могли єго о̂дшукати, то змѣнивъ про̂звище. Небавомъ пото̂мъ найшли єго мертвымъ у ло̂жку. Донька на ко̂лька тыжднѣвъ передъ тымъ утекла нишкомъ зъ дому, о̂нъ самъ перешукавъ за нею всю околицю, але вко̂нци прийшовъ до пересвѣдченя, що она наложила на себе руку, а сего нещастя не мо̂гъ о̂нъ вже довше зносити, якъ ко̂лька годинъ до смерти.
Наступило коротке мовчанье, поки Бравнльовъ не зачавъ дальше оповѣдати. — По лѣтахъ — сказавъ о̂нъ явилась у мене мати сего молодого чоловѣка — Едварда Ліфорда. О̂нъ покинувъ єи у во̂сѣмнацято̂мъ роцѣ житя, забравъ ѣй дорогоцѣнности и грошѣ, зачавъ грати, марновати грошѣ, по̂шовъ до Лондону, и приставъ тамъ до найго̂ршои зволочи. Она терпѣла на невылѣчиму слабо̂сть и бажала ще передъ смертью єго побачити. Шукали єго довго и докладно, ажь вко̂нци найшли. О̂нъ поѣхавъ зъ нею до Франціи.
— И она тамъ померла, — перенявъ бесѣду Монкъ — похорувавши довго. Передъ самою смертью повѣрила менѣ свои тайны и передала менѣ въ спадщинѣ всю, свою невыгасиму смертельну ненависть до всѣхъ, замотаныхъ у справѣ, хочь се й не було потрѣбне, бо я ихъ всѣхъ уже ненавидѣвъ. Она не хотѣла вѣрити, що дѣвчина собѣ и дитинѣ смерть зробила, лише була переконана, що народивъ ся хлопець и живе. Я присягъ ѣй, що якъ довѣдаю ся де о тако̂мъ хлопци, то буду єго переслѣдувати, нѣколи єму спокою не дамь, буду єго ненавидѣти зо̂ всеи душѣ и на переко̂ръ высокопарнымъ