словамъ ображаючого завѣщаня заведу єго на шибеницю. Вко̂нци стрѣтивъ я єго; початокъ зробивъ добрый — и бувъ бы все гарно поко̂нчивъ такъ, якъ зачавъ, єсли бы одна довгоязыка вѣдьма не знѣвечила моихъ замѣро̂въ.
Безистыдный Монкъ ударивъ ся рукою по чолѣ, забормотѣвъ въ гнѣвѣ ко̂лька проклоно̂въ, а Бравнльовъ тымчасомъ звернувъ ся до своихъ наляканыхъ приятелѣвъ и сказавъ имъ, що жидъ, давный довѣрочный помо̂чникъ Ліфорда, до̂ставъ велики̂ грошѣ о̂дъ него, щобы Олівера звѣвъ зо̂ свѣта. Оба умовились такъ, що жидъ має звернути частину выплачевыхъ грошей, єсли бы Оліверъ зновъ ставъ во̂льнымъ; зъ того выйшла суперечка и тому оба поѣхали на село, щобы вывѣдатись, чи хлопець, принятый панею Мелі, — то справдѣ Оліверъ.
— Що скажете про коробку и перстень? — спытавъ Бравнльовъ, звертаючись зновъ до Монка.
— Я о̂дкупивъ ихъ о̂дъ людей, про котрыхъ я вамъ згадувавъ. А они се украли о̂дъ сторожихи, котра се мала о̂дъ небо̂шки, — о̂дповѣвъ Монкъ, не отвираючи очей. — Вы знаєте, що зъ того выйшло.
Бравнльовъ давъ Ґрімвіґови знакъ, той выбѣгъ скоро зъ комнаты и по ко̂лькохъ хвиляхъ вернувъ зъ подружьемъ зъ дому поправы. Они дуже нерадо вступали въ комнату.
— Чи я милю ся, чи справдѣ виджу передъ собою малого Олівера? — скликнувъ панъ Бумбль зо̂ зле уданымъ одушевленьемъ. — Ахъ, Оліверъ, кобы ты знавъ, якъ менѣ тебе було жаль!
— Мовчи, дурню! — заворкотѣла єго жѣнка.
— Жѣнко, — о̂дповѣвъ о̂нъ — чи я можу спинити свои чувства, коли межи дуже милыми дамами и