— О, вы зухи хлопцѣ! А що-жь ты принѣсъ, „майстре“?
— Двѣ мошонки, — о̂дповѣвъ Джекъ и подавъ панови обѣ, одну червону, другу зелену.
Жидъ отворивъ мошонки, перешукавъ дрожачи зъ нетерпячки.
— Не такъ то й набити̂, якъ бы могли, — замѣтивъ о̂нъ. — Але порядна робота, дуже порядна робота. Не правда-жь, Олівере?
— Правда, пане, — о̂дрѣкъ Оліверъ и здивувавъ ся немало, бо Чарль Бетсъ зареготавъ ся голосно на єго слова.
— А що-жь ты принѣсъ, Чарль? — запытавъ жидъ.
— Хусточки — сказавъ Чарль Бетсъ и поклавъ на столѣ чотири бѣли̂ хустинки до носа.
Жидъ взявъ и ставъ имъ уважно приглядатись.
— Добри̂ хустинки, — сказавъ, — то̂лько ты зле позначивъ. Треба выпороти буквы, а того хиба нехай учить ся Оліверъ. Хочешь, Олівере?
— Дуже радо, пане, коли то̂лько прикажете, — о̂дповѣвъ Оліверъ.
— А ты бы постаравъ ся такъ легко о хустинки, якъ Чарль?
— Чому нѣ? лишь навчѣть мене…
Ся о̂дповѣдь Олівера выдала ся Чарльови Бетсови такъ смѣшною, що о̂нъ зареготавъ ся на цѣле горло и мало не вдавивъ ся, бо якъ-разъ тогдѣ взявъ кусень ѣды до рота.
— Отъ простодушный! — сказавъ о̂нъ, мовь-бы на оправданье своєи нечемности.
„Майстеръ“ сказавъ, що прийде часъ, коли и Оліверъ всего навчить ся. Жидъ побачивъ, якъ Оліверъ почервонѣвъ и звернувъ бесѣду на що инше. О̂нъ запытавъ