ихъ покинувъ навѣть тогды, коли бы они були тысячь разо̂въ принаднѣйши̂. Отже мо̂й маєтокъ и отсе моє становиско въ свѣтѣ — се я передъ тобою складаю.
— То справдешна проба терпеливости, ждати зъ вечерою на залюбченыхъ, — сказавъ Ґрімвіґъ, продрѣмавшись троха.
Правду сказати, то вечера дуже довго стояла нетикана, и анѣ панѣ Мелі, анѣ Гаррі, анѣ Рожа, що разомъ во̂йшли въ комнату, не знали, чимъ оправдатись.
— Я вже думавъ, що нинѣ справдѣ мушу свою голову зъѣсти, — сказавъ Ґрімвіґъ, — бо вже менѣ здавалось, що нѣчого не до̂стану. Коли позволите, то я осмѣлюсь поцѣлувати молоду суджену.
О̂нъ не тративъ часу, сейчасъ поцѣлувавъ почервонѣлу дѣвчину; за прикладомъ по̂шовъ докторъ и Бравнльовъ. До уха можна бы декому сказати, що прикладъ давъ Гаррі Мелі въ сусѣдно̂й темно̂й комнатѣ, але найлѣпши̂ авторітеры узнали бы се злобною обмовою, бо о̂нъ молодый та ще и духовный.
— Мо̂й любый Оліверъ, де ты бувъ и чого ты такій сумный? — спытала панѣ Мелі. — Що? — ты плачешь — теперь?
Мы жиємо въ свѣтѣ розчаровань. Якъ часто зводять насъ наши̂ наймилѣйши̂ надѣѣ, котри̂ намъ найбо̂льше чести мали принести!
Бѣдного, малого Діка вже не було на свѣтѣ.
