Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/385

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

шовъ за нимъ механічно до лавы обжалованыхъ и сѣвъ на крѣсло, котре єму сторожь показавъ, бо инакше самъ бувъ бы єго не бачивъ.

О̂нъ глянувъ зновъ на людей, що прислухувались. Дехто ѣвъ, а дехто холодивъ ся хустиною. Якійсь молодый чоловѣкъ рисувавъ єго лице собѣ въ нотесѣ. Фажинъ цѣкавый бувъ знати, чи вдачно єго о̂дрисувавъ и коли рисо̂вникъ заострювавъ оловець, о̂нъ подививъ ся на рисунокъ такъ, якъ бы не на сво̂й портретъ дививъ ся.

О̂дтакъ звернувъ ся до судьѣ и зачавъ дуже придивлятись єго одежи, якого она крою и ко̂лько може коштувати. Мѣжь судьями сидѣвъ старый грубый панъ; о̂нъ о̂ддаливъ ся на хвилю, теперь вертавъ; Фажинъ думавъ собѣ, чи той панъ обѣдавъ, де о̂нъ сидѣвъ, и тымъ подо̂бни̂ гадки снувались по єго головѣ, поки якій иншій предметъ, не збудивъ у него иншихъ подо̂бныхъ гадокъ.

Але мимо того духъ єго анѣ на хвилю не мо̂гъ позбутись тои тяжкои свѣдомости, що гро̂бъ отвирає ся передъ єго ногами; гро̂бъ той мрѣвъ єму все передъ очима, але невыразно, неозначено и о̂нъ не мо̂гъ довше про се думати. Єго то горячка нападала, то зновъ холодъ ишовъ єму по плечахъ, а о̂нъ тымчасомъ числивъ зелѣзни̂ ко̂нцѣ кратъ лавы, котру мавъ передъ собою и думавъ, якъ се могло статись, що оденъ конець зломаный; чи дадуть натомѣсь иншій, чи нѣ. Пото̂мъ на думку єму прийшла страшна шибениця и шафотъ, ажь якъ сторожь зачавъ скроплювати по̂длогу водою, то се зновъ дало иншій напрямъ єго думкамъ.

Вко̂нци наказали мовчати, а очи всѣхъ звернулись на дверѣ. Трибуналъ вернувъ и переходивъ по при него. Лиця присяглыхъ були мовь зъ каменя, нѣчого не мо̂гъ