— зовсѣмъ якъ паничь — возьмѣть єго — до ло̂жка зъ нимъ!
Ключникъ взявъ Олівера за руку и шепнувъ єму, щобы не лякавъ ся.
— До ло̂жка зъ нимъ! — крикнувъ жидъ. — Чуєте? о̂нъ — о̂нъ — всему тому виненъ. Варта було выховати єго до того — горло Больтерови, Біль, не журѣть ся о дѣвку, — горло Больтерови такъ можете перерѣзати. О̂дотнѣть єму голову!
— Фажинъ, — закликавъ ключникъ.
— Такъ єсть, — сказавъ жидъ и зновъ зачавъ прислухуватись такъ, якъ у судѣ. — Я старый чоловѣкъ, мільордъ, дуже старый.
— Ту є хтось, Фажинъ, и хоче зъ вами поговорити — чи вы чоловѣкъ? — крикнувъ єму ключникъ въ ухо, потрясъ нимъ, а пото̂мъ добре взявъ єго въ руки.
— Небавомъ вже не буду, — о̂дповѣвъ жидъ и глянувъ очима, котри̂ не мали жадного людского выразу, лише люто̂сть и страхъ малювались на лици. — Забивайте всѣхъ! Яке маєте право, лише мене забивати?
Теперъ по̂знавъ о̂нъ Олівера и Бравнльова, запхавъ ся въ найдальшій кутъ свого сидженя и спытавъ, за чимъ прийшли. Ключникъ все державъ єго руками и казавъ Бравнльову скоро говорити, чого хоче, бо жидъ буде щоразъ бо̂льше гнѣватись.
— Вамъ повѣривъ оденъ чоловѣкъ, именемъ Монкъ, паперы до сховку, — сказатъ Бравнльовъ, зближаючись до него.
— То неправда — я не маю жадныхъ паперо̂въ — жадныхъ! — о̂дповѣвъ жидъ.
— Бо̂йтесь Бога, — сказавъ Бравнльовъ поважно — не кажѣть такъ, коли вы вже одною ногою у гробѣ; скажѣть, де ихъ можна найти. Вы знаєте, що Сайксъ