Оліверъ зовсѣмъ не мо̂гъ зрозумѣти, якъ се о̂нъ мавъ бы стати найбо̂льшимъ человѣкомъ за-для того, що выймивъ хустину зъ кишенѣ старого пана, але подумавши, що старый мусить то знати лѣпше о̂дъ него, заразъ забравъ ся пильно до новои завданои єму науки.
Во̂сѣмь до десять днѣвъ перебувъ Оліверъ Твістъ въ хатѣ жида и разъ-на-разъ выпорювавъ знаки зъ хустинокъ, а кро̂мъ того що-дня бравъ участь въ звѣсно̂й забавѣ. О̂нъ ставъ що-разъ бо̂льше скучати за свѣжимъ воздухомъ и вже ко̂лька разо̂въ дуже просивъ старого пана, щобы позволивъ єму выйти на роботу зъ обома товаришами.
Наконецъ одного рана до̂ставъ Оліверъ дозво̂лъ выйти по̂дъ доглядомъ Джека и Чарля. Выйшли и заразъ почали волочити ся по улицяхъ. Оліверови се дармованье дуже не сподобало ся; о̂нъ пригадавъ собѣ части̂ остороги старого пана передъ погубнымъ дармованьемъ. „Майстеръ“ почавъ робити прохожимъ хлопцямъ усяки̂ пакости, а Чарль, переходячи по-при кошѣ зъ яблоками або зъ цибулею, позволявъ собѣ навѣть нарушувати свято̂сть власности. Оліверъ, невдоволеный зъ всего того, хотѣвъ уже вертати домо̂въ, ажь наразъ єго товарищѣ почали поводитись якось дуже незвычайно, загадочно, и о̂нъ оставъ ся.
Они стали крадькомъ ходити коло якогось старого пана. На запытаня Олівера они о̂дповѣдали лише якимись незрозумѣлыми словами та знаками. Оліверъ ли-