— Заразъ менѣ мовчѣть, пане, а то, кажу васъ зъ-во̂дси вывести! А то якійсь безвстыдный чоловѣкъ! Якъ вы смѣєте грозити судьѣ?
Бравнльовъ почервонѣвъ зо̂ злости.
— Заприсягнѣть того чоловѣка! — крикнувъ Фанґъ до писаря. — Я нѣчого бо̂льше не хочу чути!
Бравнльовъ бувъ дуже обуреный, але постановивъ здержуватись, щобы не пошкодити хлопцеви, и зложивъ присягу.
— Ну, на що вы жалуєтесь? — запытавъ Фанґъ. — Що маєте сказати?
— Я стоявъ передъ книгарнею, — почавъ говорити Бравнльовъ, та Фанґъ перервавъ єму.
— Мовчѣть! Де поліціянъ? Заприсягнѣть єго! Ну, поліціяне, розкажи, якъ то було!
Зъ приналежною смирностью ставъ поліціянъ розказувати, якъ схопивъ хлопця, якъ перешукавъ єго кишенѣ и не знайшовъ нѣчого. Бо̂льше не знавъ.
— Є свѣдки? — запытавъ Фанґъ.
— Нема, благородный пане!
Фанґъ сидѣвъ якійсь часъ мовчки. О̂дтакъ звернувъ ся до Бравнльова и закричавъ зъ великою лютостію:
— Чи обвиняєте того хлопця, чи нѣ? Вы присягли! Коли не схочете правды казати, я укараю васъ за зневагу суду, я васъ до…
Що судья мавъ на мысли, того Бравнльовъ не дочувъ, бо якъ-разъ тогдѣ писарь дуже закашлявъ ся и пустивъ на по̂длогу книгу. Розумѣє ся, нѣбы-то нехотячи.
Вко̂нци змо̂гъ Бравнльовъ высказати те, що́ хотѣвъ, а пото̂мъ додавъ:
— Єсли-бъ вы, пане судьо, мали приймати за рѣчь доказану, що хлопець коли не злодѣй, то стоить въ звя-