нещастьемъ, бо якъ-разъ коли вже зъ великимъ трудомъ довела до того, що дѣти при найменшо̂й ско̂лькости ѣды могли жити, — тогдѣ немало зъ нихъ изъ студени або голоду, потовченя або попареня умирало, переносились на той свѣтъ до своихъ батько̂въ, котрыхъ за житя не знали.
Часомъ директоры заряджували неприємни̂ слѣдства, або присяжни̂ ставили прикри̂ допыты, та все була противъ того оборона въ свѣдоцтвѣ лѣкаря и сторожа. Першій за кождый разъ поровъ тѣло и въ серединѣ не находивъ нѣчого (розумѣє ся само собою), а сторожь присягавъ усе такъ, якъ зарядови було приємно, и тымъ дававъ доказы великого самопожертвованя и щирости. Въ ряды-годы навѣдувавъ ся на філію и цѣлый центральный зарядъ, а днемъ попередъ посылавъ сторожа, щобы заповѣвъ ревізію. Дѣти выглядали тогдѣ все добре и чисто, а чого-жь можна було бо̂льше бажати?
Оліверъ Твістъ въ осьми̂ роковины уродженя бувъ блѣдою, слабосильною, невеличкою дитиною, але духъ въ нѣмъ бувъ здоровый и сильный та й, завдяки строго̂й дієтѣ заведеня, мавъ доволѣ простору розширювати ся. День своихъ уродинъ празнувавъ Оліверъ въ комо̂рцѣ на углье, котру по споро̂й пайцѣ ударо̂въ призначили єму за те, що о̂дваживъ ся бути голоднымъ, — ажь наразъ добросердечна панѣ Маннъ побачила, що сторожь панъ Бумбль наближає ся до фо̂рты о̂дъ огорода, и немало злякала ся.
— Охъ, Боже! то вы, пане Бумбль? — окликнула она кро̂зь о̂кно, нѣбы-то дуже урадувана. — Сузанно, принеси но заразъ Олівера, та й тамтыхъ двохъ хлопцѣвъ и прихари вхъ… Охъ, якъ довго вы не показувались, пане Бумбль!
Але панъ Бумбль лютивъ ся дуже, що о̂нъ, уряд-