Коли „майстеръ“ и Бетсъ звалили всьо небезпеченьство на Олівера, и осягнули свою цѣль, скрутили скоренько въ бо̂чну улицю и помчали домо̂въ. Скоро прийшли трохи до себе, почавъ Бетсъ голосно смѣяти ся, бо зъ незмѣрною втѣхою нагадавъ о̂нъ собѣ и приятелеви, якъ то смѣшно Оліверъ утѣкавъ а они бѣгли за нимъ та цькували єго, а сами̂ вже мали крадену хустину въ кишени. Але приятель перервавъ єму мову и спытавъ, що то имъ скаже Фажинъ.
— А що-жь має сказати? — спытавъ Чарль.
— Гмъ! — сказавъ Джекъ, засвиставъ и задумавъ ся.
Чарль ишовъ за нимъ задумчиво и небавомъ прийшли они до дому.
— Де подѣли-сте Олівера, гольтяпаки? — накинувъ ся на нихъ жидъ, скоро лише уво̂йшли.
Они мовчали. Тогды жидъ хопивъ майстра за гортанку и грозивъ, що задушить єго, якъ сейчасъ не скаже правды. Чарль ставъ зъ цѣлои силы верещати о помо̂чь, а єго приятель скочивъ, хопивъ за но̂жь и вже хотѣвъ нимъ пхнути жида въ бо̂къ, коли якъ-разъ о̂дчинилися дверѣ и уво̂йшовъ четверый чоловѣкъ. За нимъ вбѣгъ гаркаючи покусаный песъ.
— До сто чорто̂въ, що ту дѣє ся! Жиде паскудный, що се значить ся? — закричавъ о̂нъ грубымъ и гро̂мкимъ голосомъ.
Бувъ то кремѣзный, може сорокпятьлѣтный хлопъ, зъ лицемъ широкимъ и поглядомъ лютымъ та мрачнымъ. Борода єго була давно небрыта, а одно око по̂дбите десь недавно. Якъ лишь було подивити ся на него, то легко