выхована и занадто чутлива, щобы могла членови товариства легко або навѣть остро о̂дмовити та не выконати єго просьбы. Она не сказала рѣшучо „нѣ“, але сказала имъ, що радше дала бы ся повѣсити, якъ-бы мала се зробити.
Жидъ звернувъ ся до єи товаришки, майже пышно убранои и спытавъ:
— Ну, добра Нансі, що-жь ты на се?
— И не думайте, щобы я ишла. Я стережу ся.
— Що се значить? — сказавъ Сайксъ гро̂зно.
— А се, що вже я сказала, Біль, — о̂дповѣла дама зовсѣмъ споко̂йно.
— Але-жь тобѣ найбезпечнѣйше ити, тебе тамъ нѣхто не знає.
— Бо я й не бажала-бъ, щобы мене тамъ хто знавъ, и зовсѣмъ було-бы се непотрѣбне.
— Она по̂йде, Фажинъ — сказавъ Сайксъ.
— Нѣ, не по̂де — сердила ся Нансі.
— Але по̂йде — стоявъ при своѣмъ Сайксъ.
И о̂нъ говоривъ правду. Просьбами, погрозами та обѣцянками наклонили єи до того и не потребувала она такъ, якъ товаришка, бояти ся, що стрѣне тамъ кого зо̂ своихъ численныхъ знакомыхъ, бо она що йно недавно прийшла зъ околицѣ Фієльдлянъ до далекого, дуже чистенького передмѣстя Раткліфъ. Жидъ одягнувъ єи одежію, яку выбравъ зо̂ свого незмѣрного складу, такъ якъ було потрѣбно, въ одну руку давъ кошикъ, а въ другу ключь о̂дъ хаты.
— Ахъ, мо̂й братику, мо̂й бѣдный, любый, малый братику! — почала Нансі нарѣкати, заливаючи ся сльозами и заломлюючи руки. — Ахъ, що стало ся зъ моимъ братомъ, де я єго найду? Змилуйте ся надо̂ мною, мои панове, скажѣть менѣ, що зъ нимъ стало ся?