— не лакай ся! Я не пущу тебе о̂дъ себе, хиба самъ дашь до того причину.
— Нѣ, нѣкола, пане!
— И я сподѣваю ся, що ты не зробишь того, вѣрю тобѣ. Неразъ обманювали мене люде, котрымь я чинивъ добро, але я готовъ вѣрити тобѣ и жаль менѣ тебе бо̂льше, якъ иншихъ, хочь и не знаю самъ, чому. Люде, котрыхь я найбо̂льше любивъ, лежать о̂дъ давна въ могилѣ. Щастье и радо̂сть свого житя похоронивъ я разомъ зъ ними, але лишилось въ менѣ ще добре серце. И тяжка журба не погасила ще теплоты серця, а збо̂льшила єи. Бо такъ и повинни̂ наши̂ терпѣня чинити насъ все чистѣйшими и благороднѣйшими.
О̂нъ говоривъ се тихимъ голосомъ и якъ-бы до себе самого. Оліверъ сидѣвъ тихенько и притаивъ духъ.
— Я сказавъ се тому, що ты ще молодый, а коли ты вже знаєшь, ко̂лько я перенѣсъ горя и журбы, то чей будешь ще бо̂льше старати ся не засмутити мене нѣколи, — сказавъ старець веселѣйше. — Кажешь, що ты сирота и самъ собѣ полишеный на свѣтѣ. Все, о чо̂мъ я мо̂гъ до̂знати ся, свѣдчить, що ты говоришь правду. Отже розкажи менѣ: хто були твои батько-мати? де ты выховавъ ся и якъ доставъ ся въ се товариство, въ котро̂мъ я тебе найшовъ? Говори правду, а якъ побачу, що ты нѣчо злого не зробивъ, то поки мого житя, маєшь въ менѣ приятеля.
Оліверъ заплакавъ и не мо̂гъ черезъ ко̂лька хвиль вымовити слова; коли-жь, успокоившись трохи, забиравъ ся оповѣдати, уво̂йшовъ до хаты слуга и сказавъ, що панъ Ґрімвіґъ загостивъ на чай.
— То мо̂й приятель, панъ Ґрімвіґъ — сказавъ Бравнльовъ до Олівера. — Трохи шерсткій, але дуже честна душа.