сподиня добре наглядає за срѣбною посудою и чи замыкає єи, бо о̂нъ бы зовсѣмъ не дивувавъ ся, якъ бы такъ колись хибло ко̂лька ложокъ, або що инше…
Бравнльовъ бувъ трохи горячій чоловѣкъ, але всего того слухавъ споко̂йно, бо знавъ мухи свого приятеля. Чай и тѣста вдоволили старого дивака и все по̂йшло вже лѣпше, якъ можна було сподѣвати ся. Олівера покликали звову и о̂нъ чувъ ся вже свобо̂днѣйшимъ въ товариствѣ непривѣтного пана. По чаю запытавъ Ґрімвіґъ свого приятеля: коли о̂нъ вывѣдає ся докладно всю правду о житю и доли хлопця.
— Завтра рано, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ. — Я хотѣвъ бы поговорити зъ нимъ въ чотири очи. Зайди до мене, Олівере, завтра передъ полуднемъ о десято̂й годинѣ.
— Добре, пане, — сказавъ Оліверъ затинаючись, бо о̂нъ трохи змѣшавъ ся, коли панъ Ґрімвіґъ при своѣмъ запытаню подививъ ся остро на него.
— Я вамъ щось скажу, — шепнувъ Ґрімвіґъ Бравнльови до уха. — О̂нъ не прийде до васъ завтра рано. Я добре дививъ ся на него. О̂нъ васъ друже обманює.
— Я присягну, що прийде, — обставъ зъ жаромъ панъ Бравнльовъ.
— А я готовъ зъѣсти свою голову, що не прийде.
— Я житьемъ ручу, що о̂нъ говорить правду.
— А я головою, що бреше.
— Побачимо, — сказавъ Бравнльовъ, здержуючи гнѣвъ.
— А вже-жь, побачимо, — повторивъ Ґрімвіґъ, вызываючо усмѣхаючись.
Якъ на те уво̂йшла саме тогдѣ панѣ Бедвінъ зъ ко̂лькома книжками, котри̂ Бравнльовъ выбравъ собѣ