сегодня у вѣдомого книгаря. Она положила книжки на сто̂лъ и хотѣла выйти.
— Задержѣть но ще хлопця зъ книгарнѣ, — сказавъ Бравнльовъ. — Я хочу передати черезъ него деяки̂ книжки и грошѣ для книгаря за книжки куплени̂.
Але хлопця вже не було.
— Менѣ дуже прикро, — говоривъ дальше Бравнльовъ. — Тажь книгарь потребує грошей и я хотѣвъ-бы конче нинѣ о̂ддати книжки.
— О̂дошлѣть Оліверомъ, — сказавъ Ґрімвіґъ зъ иронічнымъ осмѣхомъ. — О̂нъ о̂днесе ихъ, де треба.
— О̂днесу! Позвольте менѣ ихъ о̂днести, — попросивъ Оліверъ скоренько. — Цѣлу дорогу побѣгну.
Бравнльовъ хотѣвъ уже сказати, що нѣякимъ робомъ не пустить Олівера нѣкуды, та злобный кашель приятеля наказавъ єму змѣнити свою постанову, щобы пересвѣдчити Ґрімвіґа, якъ безосновно по̂дозрѣває о̂нъ хлопця. Длятого казавъ о̂нъ Оліверови взяти книжки и до того давъ єму пять фунто̂въ штерлінґо̂въ на заплату книжокъ купленыхъ.
— Зъ того выдасть тобѣ книгарь десять шілінґо̂въ, — сказавъ Бравнльовъ.
Оліверъ о̂дповѣвъ, що певно верне за десять мінутъ, поклонивъ ся чемно и побѣгъ. Панѣ Бедвінъ провела єго до брамы, показала єму докладно найблизшу дорогу и ко̂лька разо̂въ упоминала не бѣгти, щобы не перестудивъ ся… Она дуже нерадо пускала єго о̂дъ себе, хотѣла сваритись зъ паномъ Бравнльовомъ, и проводила Олівера очима ажь до скруту улицѣ. Тутъ о̂нъ обернувъ ся и поздоровивъ стару, кивнувши головою.
— Найдальше за десять мінутъ поверне назадъ, — сказавъ Бравнльовъ и поклавъ на столѣ сво̂й годинникъ. — Тогды стане вже змеркати.