Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/69

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Чи вы й справдѣ думаєте, що о̂нъ верне?

— А вы нѣ? — запытавъ Бравнльовъ осмѣхаючись.

У пана Ґрімвіґа розбудилась знову велика страсть до суперечки а осмѣхъ Бравнльова ще єи по̂дбивъ.

— Нѣ, о̂нъ не верне! — сказавъ рѣшучо. — Въ новѣсѣнько̂й одежи, зъ пачкою дорогихъ книжокъ по̂дъ пахою и зъ пять фунтами въ кишени по̂йде о̂нъ просто до своихъ товаришѣвъ и ще васъ высмѣє. Я готовъ зъѣсти свою голову, коли вы єго ту коли небудь побачите.

При тыхъ словахъ присунувъ о̂нъ крѣсло близше до стола и оба сидѣли тихо та ждали. Щобы показати, яку вагу приписуємо мы нашому власному осудови и якъ мы певни̂ о свои и пересадни̂ думки, то скажемо, що хочь Ґрімвіґъ бувъ чоловѣкомъ доброго серця, и хочь єму певно було бы дуже прикро видѣти, що єго дорогого приятеля обманули, — то однакъ теперь бажавъ о̂нъ зъ цѣлого серця и мавъ надѣю, що Оліверъ не верне. Отъ зъ якихъ то суперечностей складає ся чоловѣкъ!

Змеркло ся вже такъ, що не можна було побачити на годиннику, котра година, але оба старцѣ сидѣли непорушно и дивили ся мовчки на годинникъ.

 

 
ГЛАВА ПЯТНАЦЯТА.
Що подыбало Олівера на дорозѣ до книгарнѣ.
 
Оба панове стали що-разъ бо̂льше сумнѣвати ся, чи Оліверъ верне, зъ чого Ґрімвіґъ незмѣрно тѣшивъ ся а Бравнльовъ тяжко сумувавъ.