засѣданье. За столомъ сидѣло во̂сьмохъ до десятьохъ товстыхъ пано̂въ. Найгрубшій панъ зъ округлымъ, червонымъ лицемъ, — о̂нъ проводивъ засѣданю, — почавъ переслуханье:
— Якъ ты зовешь ся, хлопче?
Побачивши такъ богато пано̂въ, Оліверъ залякавъ ся до безпамяти. Бумбль старавъ ся оживити єго здоровымъ штовханомъ палицею. Хлопчина почавъ плакати о̂дповѣдавъ тихо и поволи. Щобы єму привернути о̂двагу, уживъ оденъ панъ, въ бѣло̂й камизольцѣ, знаменитого способу: назвавъ єго дурнемъ.
— Хлопче, — обо̂звавъ ся проводячій, — слухай, що я тобѣ буду казати. Ты чей знаєшь, що ты сирота?
— А що то таке, пане? — запытавъ нещастный Оліверъ.
— Не дурный же хлопець? Я заразъ по̂знавъ, — вповѣвъ панъ въ бѣло̂й камізоли.
— Але чей-же знаєшь, — заговоривъ зновъ прово̂дничій до Олівера, — що въ тебе нема нѣ батька нѣ матери, та що тебе выховавъ до̂мъ для убогихъ?
— Знаю, — о̂дповѣвъ Оліверъ плачучи го̂рко.
— Чого-жь ты ревешь? — запытавъ панъ въ бѣло̂й камізоли.
Оно й справдѣ було дуже дивно, що Оліверъ плакавъ.
— Сподѣваюсь, що ты кождого вечера мовишь молитву, — вмѣшавъ ся иншій панъ грубо, — и молишь ся за тыхъ, котри̂ тобѣ дають ѣсти и про тебе дбають?
— Молюсь, пане! — прошептавъ Оліверъ.
— Мы казали тебе привести сюды на то, щобы ты учивъ ся якого користного ремесла, — сказавъ прово̂дничій. — Завтра о шесто̂й годинѣ рано почнешь скубти клоче.