Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/88

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— перервавъ Ґрімвіґъ терпко, приглянувшись впередъ добре лицю Бумбля.

Дуже быстроумный Бумбль спо̂знавъ заразъ, що панъ хоче о Оліверѣ щось недоброго почути и на о̂дповѣдь кивнувъ поважно и торжественно головою.

Бравнльовъ глянувъ неспоко̂йно на Бумбля и казавъ єму коротко оповѣсти, що знає о Оліверѣ. Бумбль о̂дкашельнувъ и зачавъ оповѣдати. Говоривъ о̂нъ довго и докладно, а зъ цѣлои єго мовы выходило, що Оліверъ бувъ убогимъ хлопцемъ приходскимъ, сыномъ убогихъ и незаконныхъ родичѣвъ, бувъ о̂дъ свого уродженя лукавымъ, злымъ и невдячнымъ, а безбожно̂сть свою найлѣпше доказавъ тымъ, що хотѣвъ убити невинного хлопця, але се єму не вдалось и о̂нъ утѣкъ о̂дъ свого пана.

— Я боюсь, щобъ лишь ваши̂ слова не були надто правдиви̂, — сказавъ Бравнльовъ зажурено. — Отсе вамъ пять ґвіней. Давъ бы-мъ вамъ три разы бо̂льше, єсли бы-сьте були могли менѣ сказати що доброго о хлопци.

Якъ бы Бравнльовъ бувъ се впередъ сказавъ, то Бумбль бувъ бы мабуть инакше закрасивъ своє оповѣданье. Але теперь було вже запо̂зно, тому о̂нъ похитавъ поважно головою, сховавъ пять ґвіней и выйшовъ.

Панъ Бравнльовъ зажуривъ ся такъ тяжко, що и Ґрімвіґъ не мо̂гъ єго ще бо̂льше засмутити. Вко̂нци потягнувъ о̂нъ сильно за шнуръ о̂дъ дзво̂нка. — Панѣ Бедвінъ, — сказавъ о̂нъ, коли во̂йшла господиня — хлопець, Оліверъ бувъ мантѣємъ.

— То не може бути, пане, не може бути, — о̂дповѣла панѣ Бедвінъ зъ натискомъ.

— Але я вамъ кажу, що такъ єсть. Мы чули якъ разъ теперь докладно, якій о̂нъ. О̂нъ о̂дъ дитины ще зовсѣмъ зо̂псованый.