серця до̂стаєсь, — завважавъ Сайксъ. — Дай но єму капельку, Нансі, до сто чорто̂въ, скоро! Зовсѣмъ немило дивитись, якъ старый костякъ дрожить, мовь та погана мара, що лише зъ гробу выйшла.
Нансі подала скоро фляшку зъ шафы, Сайксъ наллявъ чарку горѣвки и подавъ жидови. Жидъ лише замочивъ уста и поставивъ на сто̂лъ.
— Выпий, го̂льтаю! — крикнувъ Сайксъ.
— Не хочу, дякую, Біль!
— Якъ — що? Боишь ся, щобы мы тобѣ чого не выстроили? — сказавъ Сайксъ, глянувъ на жида зъ погордою и самъ проковтнувъ горѣвку.
Фажинъ подививъ ся по комнатѣ не цѣкаво, бо о̂нъ добре єи знавъ, але неспоко̂йно, крадькома и по̂дозрѣно, якъ се було єго привычкою. Комната була дуже зле умебльована, лише по сѣмъ, що було въ шафѣ, можна було по̂знати, що ту мешкає звычайный робо̂тникъ. И нѣчо по̂дозрѣного не було, хиба ко̂лька дручко̂въ, що стояли въ кутѣ.
— Що маєшь сказати, проклятый жиде? — спытавъ Сайксъ. — Чого-сь ту прилѣзъ?
— То о віхуру[1] ходить въ Черці, Біль, — о̂дповѣвъ жидъ шептомъ, присунувшись близько до него.
— Ну — и що дальше?
— Ей, тажь вы добре знаєте, Біль, що я думаю. Правда, Нансі, що добре знає?
— Нѣ, не знає, — о̂дповѣвъ Сайксъ зъ насмѣшкою — або й не хоче знати того. Говори ясно, называй все такъ, якъ зве ся, и не вдавай, такъ якъ бы не ты першій се выдумавъ.- ↑ Віхура-до̂мъ.
