До галерії дитячих типів належіть і Олівер Твіст. Услід за героєм автор веде нас у найбрудніші квартали Лондона, у вертепи, де живуть злодії і вся покидь суспільства. «Вулиця та помийна яма були мені за колиску, вони мені стануть і за могилу», каже нещасна дівчина Нансі, що зросла серед злиднів і злочину, але зберегла в собі яскраву іскру людяности. Немов на власні очі, ми бачимо вбивство тої самої Нансі, бачимо, як скривавлений жмут її волосся, кинутий до комину, спалахує й розсипається попелом; ми присутні при тому, як юрба заганяє вбивцю аж на самий дах височенного дому, звідки він кидається вниз, — картина для справжнього кіно-фільму. І так, крізь усі пригоди, автор веде нас до щасливого кінця.
У сатиричних рисах змальовує Діккенс у цьому романі англійський суд, обмеженість і брутальність поліцейського судді Фанга, що без ніяких підстав, без ніяких доводів провини засуджує на три місяці примусової праці неповнолітнього хлопчика Олівера і касує свій вирок, скоро на сцену з'являється новий свідок.
У романі «Тяжкі часи» Діккенс глузує з того шкільного виховання, що знищує фантазію у дітей. Там учитель дає кумедні поради: не малювати метеликів і птахів на чашках і тарілках, бо хто-ж бачив, щоб вони колись сідали на начиння; не ступати на килими, коли на них вишиті квіти, бо хто-ж бачив, щоб розумні люди ступали по грядках; не купувати шпалерів, де намальовані звірі, бо-ж ті звірі ніколи не ходять по стінах, і т. ин.
Ці жахливі формули, скувавши життя дитяче, створювали з нього пустку.
Проте Діккенс вірить у перемогу кращих інстинктів людської вдачі. У кожній людині — хоч яка вона зла й недобра — є іскра шляхетства, що може спалахнути яскравим полум'ям. Старий скнара Скрудж із «Різдвяної пісні» — найкращий тому довід.
Діккенс не був революціонер, він не закликав до повстання і бунту. Герої його з покорою терплять оті муки, що припали їм. Малювавши їхні негоди й злидні, він звертав увагу суспільства на негативні сторони нашого життя, сподівався, що миролюбні реформи поліпшать загальний стан. Надто він вірив у добрість людини, вірив, що в найчерствішому серці дрімають приспані пориви, — треба тільки розбуркати їх. Картина людських страждань, гадав він, мусить у кожному збудити співчуття і кожного напутити на шлях активного змагання за поліпшення
