— Писни ще одне слово, і я тобі ще краще віддячу, — прошипів Феджін; — її останні слова шпигнули його в саме серце.
Дівчина нічого не сказала, але почала в нестямі рвати на собі волосся та одяг і кинулася з такою люттю на Феджіна, що мабуть від нього тільки мокре залишилося-б, якби Сайкс не схопив її вчасно за руки; вона рванулась, захиталась і впала зомліла.
— Уф! нарешті, — зідхнув Сайкс, кладучи її на підлогу в кутку, — а руки в неї, як кліщі, коли вона ошаліє.
Феджін обтер чоло і з полекшенням всміхнувся, немов радіючи, що здихався вже клопоту. Але ні на нього, ні на Сайкса, ні на злодійчуків ця сцена не справила особливого вражіння: в їх практиці це було лише трохи марудне, але цілком звичайне, повсякчасне явище.
— З бабами діло мати, краще гороху наїстись, — мовив Феджін, кладучи ціпка на місце, — але вони хитрі бестії і ми без них нічого не втнемо. Чарлі, покажи Оліверові, де спати.
— Завтра він убере буденне вбрання? — всміхнувся Бетс.
— А як-же, — відповів йому Феджін з такою самою насмішкуватою ухмілкою.
Захоплений своїм дорученням, Чарлі взяв лойову свічку, повів Олівера до кухні, де на підлозі валялося кілька таких самих брудних постелей, як і в їх колишньому старому помешканні, і з реготом, гримасами та викрутасами дістав те саме старе убрання, якого Олівер з такою втіхою був здихався у містера Броунлоу (між иншим Феджін надибав на нього в того самого лахмітника, що купив його тоді, і таким чином це була перша вказівка на місце перебування Олівера).
