Але старий не зважувався, і Сайкс здивовано позирав то на нього, то на дівчину.
— Чого ти боїшся дівки, Феджіне? — спитав він нарешті. — Ти-ж знаєш її, як облуплену, і можеш покластися на неї, чорт тебе не візьме! Вона не говірка, правда, Нансі?
— Ще-б пак, — відповіла вона, підсовуючись до столу і спираючись на нього ліктями.
— Боронь боже, боронь боже, голубко, я це знаю, але…
— Але що? — спитав Сайкс.
— Я тільки боюся, щоб вона часом знову не розсердилася так, як тоді, пам'ятаєш? — виправдувався старий.
Тут міс Нансі задьористо зареготалась, випила нахильцем чарку горілки й дзвінко вилаялася. Це очевидячки заспокоїло обох джентльменів.
— А тепер, Феджіне, — усміхнулася вона, — можеш сказати Біллі про Олівера.
— Ой, тямуща яка! Такої швидкої я ще ніколи не бачив, — скрикнув Феджін, ляснувши її по спині. — Ти вгадала, я хотів говорити про Олівера. Ха-ха-ха!
— Що саме? — спитав Сайкс.
— Ось хлопець для тебе, — хрипко прошепотів старий, притиснувши пальця до носа й гидко всміхаючись.
— Олівер?! — скрикнув Сайкс.
— Бери його, Біллі, — сказала Нансі. — Я-б на твоєму місці його узяла. Він може не такий спритний, як инші, але тобі треба тільки, щоб він проліз і відчинив двері. На нього можна покластися, Біллі.
— Знаю, що можна, — запевнив Феджін, — ми його за останні тижні добре вимуштрували, а тепер пора вже
