про потребу найвищої кари мав у загальних рисах підтвердити Тобі Крекіт.
Містер Сайкс запив ці пересправи кількома чарками горілки й, захмелівши вщент, почав трясти ломом, вигукувати уривки якихось сороміцьких пісень, лаятись на всі заставки й хизуватися своїми фаховими здібностями. Спотикаючись і хитаючись, він припер до хати скриню із своїми струментами для влому і тільки-но відкрив її віко й почав пояснювати властивості цих струментів і технічні переваги зокрема кожного з них, як похитнувся, упав на скриню і так і заснув.
— Добраніч, Нансі, — мовив Феджін, щільно загортаючись у свій плащ.
— Бувай.
Їх очі ззирнулися. Старий глянув на неї так, мов хотів пронизати своїм поглядом саму її душу, але ні, вона вірна, вірна й путяща, на неї можна покластися, як на самого Тобі Крекіта.
Гість побажав їй удруге надобраніч і, скористувавшись з того, що вона на мить відвернулась, штовхнув ногою Сайкса, що хропів на підлозі, і нишком покрався по сходах.
— Стара пісня з цими бабами, — бубонів він собі під ніс, повертаючись додому, — кожна дурниця викликає у них давно забуті почуття; добре ще, що це швидко минає. Ха-ха-ха! Чоловік проти дитини за мішок золота.
Вкорочуючи час цими приємними думками, містер Феджін хлюпав по грязюці до свого непривітного житла, де на нього вже давно чекав з нетерплячкою Проноза.
— Олівер спить? Я маю поговорити з ним, — були перші його слова.
