Ця сторінка вичитана
— Давно — ось він, — відповів хлопець.
Хлопчик спав долі на твердій постелі; страх, розпач і довге ув'язнення виснажили його, він був блідий, мов мрець, — не той труп, якого ми уявляємо собі з вінчиком на чолі у холодній темній труні, ні, він скидався на мерця, з якого лише допіру відлетіла юна чиста душа і тлінного тіла якого, що не встиг торкнутися грубий дотик земного повітря.
— Ні, не тепер, — мовив Феджін, тихо відступаючи від Олівера, — хай завтра! Узавтра.
