похвала і гостинність. Нансі відчула це й тепло привіталася з ним.
— Вовка відвів Том, — він тільки заваджав-би — пояснив Сайкс, присвітлюючи їм на сходах.
— Звісно, — згодилася Нансі.
— Так, ти, значить, привела малюка, — провадив він, увіходячи до своєї кімнати, й зачинив за собою двері.
— Еге, ось він.
— А що, він був слухняний?
— Як ягнятко.
— Ну, щастя його, — і Сайкс зловісно зирнув на Олівера, — а то шкода було-б його черепа. Ну, слухай сюди, слиньку, чого я тебе вчитиму, і пантруй.
З цими словами Сайкс здер з голови свого нового учня шапочку й шпурнув її у куток, потім взяв його за плечі й поставив перед собою, а сам сів.
— По-перше: чи знаєш ти цю штуку? — спитав він, беручи з столу пистоля.
Олівер відповів, що знає.
— То дивись сюди: ось порох, ось кулі, а ось клапоть старої шапки на клейтух.
Олівер сказав, що розуміє призначення всіх цих речей, а розбійник почав дуже повільно й спокійно набивати пистоля.
— Готово, — сказав він нарешті.
— Так, я бачу, — мовив хлопчик.
Сайкс схопив його за руку і притиснув дуло пистоля йому так близько до лоба, що він відчув холодний дотик, і аж відкинувся назад.
— Вважай! Тільки писни мені на вулиці, доки я до тебе сам не заговорю і скоштуєш цієї штуки так, що й не схаменешся. Як маєш патякати без мого дозволу, то прочитай раніше про себе «Отче наш».
