рають у богадільні! Пам'ятайте це, старі поторочі. І якщо ви мені знову голову морочити будете, то я з вас, як перед богом, усю дурість умить виб'ю!
Місис Корней тупнула ногою і пішла вже важкою ходою до дверей, але в цю мить раптовий крик примусив її обернутись: це злякались богаділки — хвора підвелася на ліжку й простягала до них свої руки.
— Хто це? — скрикнула вона.
— Тс, тс, лягай, лягай, — кинулась до неї одна з богаділок, — заспокойся!
— Живою я вже більше не ляжу, — пручалася хвора, — я їй це мушу сказати, мушу! Ідіть сюди! Ближче, ближче… Дайте прошепотіти на вухо.
Вона схопила наглядачку за рукав і потягла до себе і вже хотіла була говорити, але в цю хвилину помітила обох старчих, що схилились над ліжком і з ненатлою цікавістю витягли вперед свої шиї.
— Проженіть їх, проженіть, — мляво простогнала хвора, — тільки швидше, швидше!
Обидві старі поторочі почали скавулити, що їх бідна хвора товаришка зовсім спантеличилась і не пізнає своїх найщиріших приятельок і що вони її ні за що в світі не покинуть у смертельну хвилину, але наглядачка не довго думаючи випхала їх за поріг, замкнула двері й повернулася до ліжка.
Тоді ніжні приятельки змінили свій тон і почали обурено кричати через замкову щілку, що стара Саллі п'яна (а в тім до певної міри цьому була правда, бо окрім чималої дози опіуму, яку їй прописав аптекар, вона перебувала ще під впливом оденків горілки, якою її нещодавно почастували на останку добросерді сестриці-жалібниці, спорожнивши сами цілу пляшку!).
