жодних церемоній відчинив двері. Вона була сама й сиділа нерухомо, схиливши свою розпатлану голову на стіл.
— П'яна, або просто нарюмсалась, — байдуже подумав Феджін і зачинив за собою двері; дівчина стрепенулась, підвела голову й спитала, чи нема яких-небудь новин; поки Феджін переказував їй слова Тобі Крекіта, вона не зводила своїх очей з його хитрого обличчя, а коли він скінчив, вона мовчки схилила знову голову на стіл, роздратовано відштовхнула від себе свічку й кілька разів човгнула ногами по долівці, міняючи позу. Тільки й того.
Вона мовчала, а Феджін нервово озирався; здавалося, що він хоче переконатися, чи в кімнаті немає якихсь вказівок на те, що Сайкс таки, повертався додому крадькома; цей огляд його, очевидячки, задовольнив; він кілька разів кахикнув, намагаючись зайти з Нансі в розмову, але дівчина не звертала на нього жодної уваги — немов скам'яніла; тоді він спробував підсипатися до неї з иншого боку й потираючи свої кощаві руки улесливо промовив:
— А як ти думаєш, голубонько, де таки подівся Біллі?
Дівчина на це тільки невиразно пробубоніла, що нічого не знає, й застогнала; вона, здається, плакала.
— А бідне хлоп'ятко? — зідхнув старий, напружуючи до болю свої очі, щоб розгледіти вираз її обличчя. — Бідолашнє, маленьке хлоп'ятко! Саме як палець вночі, в грязюці, в канаві — ти тільки подумай, Нансі…
— Хлопцеві краще бути там, де він є, аніж між нами, — мовила дівчина, зненацька підводячи голову, — якщо це тільки не пошкодить Біллі, хай він краще помре в тій канаві, хай його кісточки там перетліють.
— Що? — стурбовано скрикнув Феджін.
