дременув — як він жартовливо пояснив), дав Брітльзові наказ відчиняти двері; двері відчинилися, і хоробрі вояки, полохливо зазираючи одне одному через плече — вгледіли на ґанку всього на всього бідного знесиленого хлопчика, що мовчки підніс свої обважнілі повіки і з німим благанням глянув на них.
— Хлопчик! — скрикнув містер Джайльз, хоробро відпихаючи на бік лютівника. — Що з ним?.. Диви… Брітльзе… пізнаєте?
Брітльз, що сховався за дверима, скоро вони відчинились, глянув на Олівера й закричав, як навіжений. Містер Джайльз схопив дитину за ногу й руку (на щастя за здорову), поволік його до передпокою і поклав його там просто на підлозі.
— Ось він; ось один із грабіжників, пані! — репетував містер Джайльз, стоючи внизу біля сходів. — Спіймали злодія, панночко! Пораненого! Я в нього стріляв, панночко, а Брітльз мені присвічував.
— Лихтарем, панночко, — гукнув Брітльз, притуляючи руку до рота, щоб краще було чути.
Куховарка й покоївка полетіли нагору повідомити господинь про те, що містер Джайльз спіймав розбійника, а лютівник почав приводити до пам'яти Олівера, щоб той, бува, не помер перше, ніж його повісять. Серед цього гармидеру, раптом почувся ніжний жіночий голос, від якого весь галас затих умент.
— Джайльзе, — прошепотів цей голос згори.
— Я тут, панночко, — відповів Джайльз, — не турбуйтесь, я живий і здоровий. Він не дуже пручався. Я його умить подолав.
— Тс… ви налякали тьотю ще гірше, аніж самі злодії, — відповіла молода дівчина. — А чи це нещасне створіння тяжко поранене?
