сон, містер Лосберн змахнув з очей неслухняну сльозу, вилаяв себе за слабкодухість і кинувся по свою жертву, містера Джайльза. У вітальні він його не знайшов і, до речи, збагнув, що його слова мабуть справлять більшій ефект на кухні; тому він пішов просто туди.
У нижній палаті хатнього парламенту, на кухні, зібралося ціле товариство: куховарка, покоївка, містер Брітльз, містер Джайльз, лютівник (що, вважаючи на його заслуги, одержав спеціяльне запрошення погостювати в господі місис Мейлі) і констебль.
Констебль мав здорову патерицю, здорову голову, здорового носа й здорові ботфорти і, здавалося, що й елю він вже хильнув відповідну кількість (та так воно справді й було).
На кухні жваво обговорювали пригоду останньої ночи. Коли лікар увійшов, Джайльз саме оповідав про велику силу свого духу; Брітльз з квартою елю в руці поривався підтакувати кожному його слову, доки воно ще навіть не злітало з його уст.
— Сидіть, сидіть, — дозволив їм лікар і махнув рукою.
— Красно дякую, сер, — відповів Джайльз. — Пані наказали почастувати челядь елем; ну, а мені в моїй кімнаті, звісно, нудно сидіти самому, то я й вирішив випити свою пайку в приємній компанії.
Брітльз, а за ним і решта присутніх пробубоніли щось, що мало висвітлювати глибоку подяку маршалкові за цю велику честь, а той обвів усіх ласкавим поглядом, немов даючи зрозуміти, що доки вони поводитимуться, як слід, він ніколи не позбавить їх своєї ласки.
— Як здоров'я хворого, сер? — спитав він.
