вилося, що він таки влучив у злодія, бо на землі позначилися плями крови… Вони тяглися досить далеко, аж до однієї садиби, а там раптово припинялись. Шукали-шукали та дарма, грабіжник накивав п'ятами разом із здобиччю, і незабаром Носачеве прізвище з'явилося в газеті серед списку банкрутів. Звісно всі пожаліли бідолаху, почали збирати на його користь пожертви, підписки й всяку всячину, а він сам не свій — кілька днів снував, мов той причинний вулицями, рвав на собі волосся і тяжко нарікав на свою долю — люди боялись, щоб він, чого доброго, віку собі не вкоротив! Коли це одного дня прибігає він до поліції, кидається просто до кабінету старшого; по довгій розмові старший дзвонить, кличе Джема Спаєрза (а він у нас найзугарніший хлопець) і наказує йому допомогти Носачеві спіймати грабіжника. «Він учора проходив повз мій трахтир, Спаєрзе, — сам на свої власні очі бачив, — каже Носач. — То чому-ж ви не схопили його за комір? — питає Спаєрз. Мене мов обухом по голові бахнуло — стою, стерявся, а він і зник, — каже бідолаха, — та ми його безпремінно злапаємо, бо сьогодні він об одинадцятій вечора знову проходив повз мене». — Ну, звичайно, Спаєрз, не довго думаючи, засунув до кешені чисту пару шмаття, гребінця, якщо, бува, затримається на роботі, й вирушив. Він засів у трахтирі в Носача край вікна за червоною фіранкою і навіть капелюха не скинув, щоб так і вискочити на вулицю, скоро покажеться злодій. Просидів він так аж до пізнього вечора, палить собі люльку на здоров'я, коли це Чіквід як не зареве: «Лови! Держи! Злодій! Душогуб! Пробі!» Спаєрз вискакує на вулицю і бачить: біжить вулицею Чіквід і на відчай душі репетує. Біжить один, біжить і другий, перехожі лякаються, метушаться, кричать: «Злодій! Злодій!», а Чік-
