всім серцем я вас кохаю — що всі думки й почуття мутилися в моїй душі і я страчав розум. Ви вичунювали. День по дню — ні, година за годиною до вас прибувала якась нова крапля здоров'я і, замішуючись з тоненьким усохлим струменем життя, що ледве-ледве ще бринів у вашому тілі — перетворювала його в повновидний буйний потік. Я стежив за вами, як ви поверталися мало не від видимої смерти до життя, очима засліпленими палкою тривогою і глибоким коханням. Не кажіть мені, що ви хотіли-б позбавити мене цих почуттів. Од них моє серце стало добрішим і чулішим до всього людства.
— Я хотіла сказати зовсім не те, — мовила крізь ридання Роза, — я тільки хотіла сказати, що ви мусіли виїхати звідси, щоб знову повернутися до тих високих змагань, що вам личать і яких ви достойні.
— Для мене є лише єдине змагання, достойніше найдостойнішого з людей: це боротьба за таке серце, як ваше, — одказав Гаррі, беручи її за руку. — Розо, моя, моя єдина кохана Розо! Я люблю вас вже давно: я сподівався здобути слави й тоді гордо повернутися додому і сказати вам, що я домагався її, аби тільки поділити її з вами; я мріяв про те, як я вам розкажу в цю щасливу хвилину про ті численні докази мого ще колись юнацького кохання і зажадаю вашої руки немов на підставі якоїсь давньої мовчазної угоди; ця хвилина не настала; слави я не здобув, мої юнацькі мрії не здійснились; але я стою тепер перед вами незнаний, нікому невідомий і пропоную вам своє серце, що ввесь час належало вам, і віддаю до ваших рук все своє життя: воно залежить від ваших слів, від вашого вироку.
— Ви завжди були добрі й шляхетні, — відповіла Роза, намагаючись побороти своє хвилювання, — і коли
