Того самого вечора, коли Нансі, приспавши Сайкса, поспішала до Рози Мейлі з небезпечною для себе самої звісткою, до Лондона Великим Північним Шляхом наближалося двоє подорожніх, вартих нашої певної уваги.
Це були чоловік і жінка — або, краще сказати, просто дві особи: одна чоловічої, друга жіночої стати; чоловік належав до того типу довготелесих, незграбних, кощавих парубків, вік яких дуже тяжко вгадати; за свого дитинства вони видають недолітками-чоловіками, а як виростуть, то здаються перерослими хлопчиськами. Жінка була ще зовсім молода, але дуже дебела й кремезна, бо инакше вона не подужала-б тягти на спині свого важенного клунка. Чоловік ішов майже порожнем; на ціпочку, перекинутому недбало через плече, в нього теліпався невеличкий, зав'язаний у хустинку, пакуночок, що, видати, не дуже обтяжував його. Завдяки цьому, а ще завдяки надзвичайній довжині своїх ніг він увесь час випереджував на кілька кроків жінку й що-хвилини нетерпляче обертав до неї свою голову, немов дорікаючи їй за її млявість.
Так вони чвалали битим курним шляхом, понуро дивлячись під ноги й не звертаючи ні на що уваги — тільки
