— Ні, тут я не заговорю, — відповів Проноза. — Хіба це суд? Хіба це суд? А до того мій оборонець снідає в цю хвилину з віце-президентом Нижньої Палати. Тут я мовчатиму, але я заговорю, бо я маю що сказати, і він заговорить там теж, і не тільки він, а ще й ціла купа моїх численних знайомих з такого товариства, що тільки пучки оближеш! Ми себе покажемо — хай знають наших! Краще було-б вам, панове судді, дзьоби ви нещасні, і на світ не народжуватись! Краще-б вас ваші власні льокаї на кілочку для капелюхів повісили, перше, ніж вирядити вас судити мене — мене судити! Та я…
— Годі! Провину доведено, виведіть його, — звелів писар.
— Ну, ходи! — мовив тюремник.
— О-о, я піду, я піду, — відповів Проноза, струшуючи рукою порох з капелюха. — Годі, не лупайте з таким страхом очима, — провадив він, звертаючись до суддів. — Не буде вам від мене милосердя — не діждете! Ви мені ще за це заплатите, небораки! Не хотів-би я бути на вашому місці ні за що. Я тепер самохіть на волю не вийду, бодай ви передо мною навколюшках плазували й на відчай душі благали! Не піду! В'яжіть мене, несіть мене. Не піду!
Так лементував Проноза, ласкаво дозволяючи тюремникові тягти себе за комір і загрожуючи довести свою справу аж до парламенту. Опинившись надворі, він нараз замовк, зазирнув тюремникові у вічі й всміхнувся широкою самозадоволеною ухмілкою.
Побачивши, що Пронозу замкнули до невеличкої камери, Ной хутко подався назад до того місця, де на нього мав чекати містер Бетс. Обережний Чарлі з'явився не одразу; він, звичайно, заховався був у якийсь безпечний закамарок; звідтам він спершу обережно
