хитро обміркований план враз урвався й ненависть до дівчини, що так посміла його одурити й накладати з чужинцями, душила його, він зневірився, він ні на хвилину не припускав, що вона щиро відмовилася виказати на нього; неспромога помститися над Сайксом дратувала його; страх, що злочини його викриють, страх кари, руїни, смерти переслідував його, але над усі почуття сильніша була дика, хижа лють. Його думки чіплялися одна за одну й кружляли в скаженім виру, а тим часом у голові його вже снувалися найчорніші, найзрадливіші заміри.
Феджін сидів так довго, нерухомий, мовчазний, не помічаючи, як спливають години, аж доки до його сторожкого вуха донісся з вулиці звук чиїхось кроків.
— Нарешті, нарешті, — прошепотів він, облизуючи свої пересохлі розпалені внутрішнім палом губи.
Дзвоник тихенько задзеленчав. Феджін пішов відчиняти обережними, нечутними кроками й за хвилю повернувся; за ним слідом увійшов якийсь чоловік, замотаний аж по самі вуха в плащ, з клунком під рукою. Кремезний гість відкинув плаща й присів до столу. Це був Сайкс.
— На! — мовив він, кладучи клунок на стіл. — Сховай його та гляди використай як-найкраще. Набрався я з ним чимало клопоту; думав упоратися на три години раніше.
Феджін узяв клунок, замкнув його до шафи й мовчки повернувся на своє місце, не зводячи з Сайкса весь час очей; але тепер, коли він сів просто супроти грабіжника, його очі впилися в саму його душу, а губи так тремтіли й обличчя так перекосилося з внутрішньої тривоги, що той мимоволі відкинувся назад і глянув на нього з справжнім жахом.
