нього дивляться її мертві очі; ні, ні, це було ще страшніше за її скляний, нерухомий зір, що мов впивався в стелю, де грав і тремтів у сонячному промінні червоний відблиск калюжі скипілої крови. Убивця здер ковдру, і знову перед ним лежало це тіло — просто купа м'яса і крови, але яке страшне було це м'ясо і скільки, скільки було тієї крови!
Він викресав вогню, розпалив камін і шпурнув у нього скривавлений ціпок. До кінця його прилипло кілька волосин, полум'я обсмалило їх, волосинки затріщали, спалахнули й залишили по собі лише малесеньку купку попелу; підхоплений тягою, попіл закрутився і понісся вгору, в камін. Навіть і це злякало безстрашного Сайкса, але він все-ж не випустив з рук ціпка, аж доки він не перегорів і не розпався на шматки; тоді він згріб їх в одну купу з вуглем, щоб вони перетліли на попіл; обмився і почав обчищати свою одежу; декілька кривавих плям не сходило; він вирізав ці шматки й спалив їх у каміні. А скільки цих рудуватих плям було на підлозі! Навіть лапи пса були заляпані мазкою.
До трупу він ще не повертався спиною ані разу, ані на мить. Закінчивши усю цю процедуру, він так само відступив до дверей, не спускаючи очей з убитої, і потяг за собою пса, щоб той, бува, знову не забрьохався в кров і не підвів його на вулиці.
Сайкс тихо зачинив за собою двері, замкнув їх, поклав ключа до кешені і вийшов на свіже повітря.
Він перейшов на протилежний тротуар і глянув на вікно, щоб упевнитися, чи не видно було знадвору того, що діялося в кімнаті. Але ні: на вікні висіла так само нерухомо фіранка, що її хотіла відхилити Нансі, щоб пустити в кімнату денний світ, якого їй вже не судилось побачити. Труп лежав під вікном. Сайкс це знав.
